Із 6:00 до 22:00 – заборонено сидіти, 8 днів без води: бойова медикиня розповіла про російський полон
17 травня 2022 Тетяна потрапила в російський полон, де пробула 2,5 роки. 13 вересня 2024 була звільнена з полону за обміном.
Як розповіли у Русі Veteranka, Тетяна Бугай — колишня бойова медикиня 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, яка пішла боронити країну у перший день повномасштабного вторгнення.
Тетяна пережила штурм Маріуполя, втрату мами і чоловіка та два з половиною роки російського полону. Її батько – досі у полоні.
У полоні Тетяні казали, що відкрили кримінальну справу – звинувачували у пособництві терористам через те, що вона була бойовою медикинею «Азову». Їй загрожувало від 15 до 20 років ув’язнення, і вона була до цього готова.
Як розповіла Тетяна, плакати вона перестала вже через кілька місяців після полону. Потім почався сильний психологічний тиск, українка зрозуміла: будь-яка емоція, яку ти показуєш — страх, біль, сльози — дає їм розуміння, на що тиснути.
Тетяні постійно казали, що її молодшу сестру зняли з автобуса, що її забрали чеченці і що її вже немає в живих. У той момент вона усвідомила: якщо зреагує на це, вони використовуватимуть це проти мене. Після цього дівчина взагалі перестала показувати будь-які емоції.
Вони намагалися зламати мене — кричали, тиснули… Але я настільки звикла нічого не відчувати, що навіть після повернення в Україну не відчувала ні радості, ні полегшення — нічого. Лише приблизно через пів року після повернення я почала знову щось відчувати. Тоді ж я вперше змогла заплакати, – розповіла ветеранка.
Життя в камері
Спочатку мдівчина була в Оленівці: чоловіки у бараках, жінки — в камерах. Потім полонених перевезли до слідчого ізолятора.
У камері було 22 людини — військовослужбовиці з різних підрозділів: «Азов», ЗСУ…. Усього десять полиць для сну, туалет, раковина, стіл і приблизно шість квадратних метрів для пересування. Із 6:00 до 22:00 сидіти було суворо заборонено — лише стояти або ходити. Полонені ходили по колу, один за одним, «паровозиком».
За 11 місяців я вийшла з камери лише тричі: на психіатричну експертизу, у баню — перед Новим роком і Чистий четвер. Усе. Більше я з камери не виходила, – розповіла Тетяна
Про умови полону і їжу без смаку
Коли Тетяна потрапила до слідчого ізолятора, у неї забрали кросівки й дали зношені шльопанці 45-го розміру замість 37-го. Не було ні нормального одягу, ні білизни, ні подушок. Скло у вікнах з’явилося лише наприкінці листопада, але з дірками. Ковдри дали в середині грудня — одну на трьох.
У полоні я схудла на 33 кілограми. Їжа формально була, але дуже поганої якості: переважно пшенична каша без солі й смаку. Хліб давали — пів буханки на людину, але він був зіпсований: м’якушка липка, майже не їстівна, – згадує знущання медикиня.
Ветеранка розповіла, що вода була з перебоями: був випадок, коли вісім днів узагалі не було води — ні пити, ні змити туалет. Лише на восьмий день дали одну баклажку води на 22 людини. Виживали на 50 мл узвару або киселю на день.
З гігієною теж було дуже складно, особливо для жінок. Жодних засобів не було. Полонені набирали воду в пляшки, гріли її на власному тілі і милися прямо в камері. Мило ділили на 4–6 людей, і його мало вистачити на невідомий час.
У камерах були клопи, таргани, блохи, короста. Медичної допомоги практично не було. Тетяна хворіла на гнійну ангіну, на ногах розвинулися гнійні рани, був сильно уражений палець і в поганому стані. Лише згодом їй дали мазь Вишневського.
Ресурсом, який тримав мене, була молодша сестра Даша, яка залишилася сиротою. Мама загинула, батько потрапив у полон і я весь час перебування в полоні думала, що його вже немає в живих, адже бачила його лише в Оленівці, коли він потрапив у полон. Я розуміла: заради сестри маю жити, – каже ветеранка
Зараз ветеранка живе у Львові, де після повернення проходила реабілітацію і залишилася разом із сестрою. Тетяна працює фахівчинею з військово-патріотичного виховання Львівського державного університету внутрішніх справ і займається з курсантами, а також є посестрою Львівського осередку руху VETERANKA.
Джерело інформації: агентство “Великий Київ”