Женева без туристичних листівок: нотатки журналістки «Кременчуцького Телеграфа»

Майже 2,5 тисячі кілометрів, п’ять європейських країн і десятки годин у дорозі — так почалася робоча поїздка журналістки «Кременчуцького Телеграфа» із Києва до Женеви на 63-тю сесію ООН.

Дорогою, я побачила Європу з вікна трансферу, а у Швейцарії — країну, де вражають ціни, чистота озера і вулиць, точність транспорту та буденність мирного життя.

Подорож почалася о шостій ранку в Києві. Спочатку — Львів, далі Перемишль, а звідти вже автомобілем через Польщу, Чехію, Німеччину та Австрію до Швейцарії.

Коли долаєш такий маршрут не літаком, а землею, Європа відкривається зовсім інакше. Кордони на карті перетворюються на поступову зміну пейзажів, архітектури, доріг і навіть кольорів будинків.

Польща — це охайні невеликі міста й села, доглянуті приватні будинки, поля, сучасні дороги. Навіть маленькі населені пункти справляють враження впорядкованості: газони підстрижені, подвір’я чисті, фасади доглянуті.

Чехія здалася більш камерною та старовинною. Тут уже більше черепичних дахів, невеликих будинків, які ніби зійшли зі старої європейської листівки. Особливо запам’ятовується поєднання старої архітектури із сучасною інфраструктурою.

Німеччина — це передусім відчуття порядку. Хороші дороги, розмітка, акуратні населені пункти. Навіть промислові райони виглядають організовано. У селах багато традиційних будинків із похилими дахами, але поруч — сучасна забудова, сонячні панелі та нова інфраструктура.

В Австрії гори стають ближчими, навколо більше зелені, будинки нагадують ті самі альпійські картинки, які ми звикли бачити на туристичних листівках.

Неочікувано у небі я побачила дирижабль. Побачити його не на фотографії чи у фільмі, а просто з дороги над австрійськими краєвидами було особливим враженням.

А потім почалася Швейцарія…

Країна, де хочеться дивитися у вікно

Швейцарія невелика — її площа трохи більш як 41 тисяча кв. км, тобто приблизно у 15 разів менша за Україну. Але на цій території вмістилися Альпи, озера, старовинні міста, села, виноградники й одна з найвідоміших фінансових систем світу.

Перше, що впадає в очі, неймовірна доглянутість. Тут чисто не лише у центрі туристичного міста, а і вздовж доріг, біля будинків, на зупинках, набережних. Старі будівлі не намагаються перетворити на щось сучасне, їх бережуть.

Особливо здивували дерев’яні вікна й масивні дерев’яні двері. У старих будинках вони створюють відчуття надійності та монументальності. Тут узагалі багато речей зроблено так, ніби вони мають служити не десять років, а кільком поколінням.

Життя у Швейцарії дуже дороге. Дорогими є житло, опалення, електроенергія, послуги. Це відчуває турист буквально з перших годин перебування.

Місто дипломатів, банків і годинників

Женева — місто, яке цікаво роздивлятися пішки. Тут міжнародні організації сусідять із банками, магазинами найдорожчих світових брендів, старими кварталами, парками та Женевським озером.

Банківські та фінансові установи трапляються постійно. Так само як магазини годинників.

Швейцарський годинник тут не просто річ, яка показує час. Це частина культури й статусу. У вітринах можна побачити моделі, ціна яких для пересічного українця звучить майже нереально – за ці гроші можна купити квартиру в центрі Кременчука. Біля таких вітрин багато людей просто зупиняються подивитися, майже як біля музейного експоната.

Женевське озеро вражає чистотою. Вода настільки прозора, що можна роздивлятися дно на кілька метрів. Посеред міста на озері обладнані купальні просто неба. Тож можна не йти на пляж, а купатися прямо тут, посеред міста.

Лебеді є невіддільною частиною Женеви. Вони плавають зовсім поруч із людьми, виходять на траву в парках і майже не звертають уваги на перехожих. Качки тут поводяться так само впевнено.

Повертаючись після насиченого робочого дня набережною, я випадково побачила справжній маленький «водний зоопарк». У світлі ліхтаря біля самого берега було видно раків, поруч з якими плавали риби, качки та лебідь. На березі бігав невеликий декоративний щур. Правда, я так і не зрозуміла, звідки він там узявся.

Головний водний символ Женеви

Знаменитий фонтан Jet d’Eau. Струмінь води здіймається приблизно на 140 метрів. Коли підходиш ближче, масштаби стають зрозумілішими: це вже не просто фонтан, а величезний стовп води над озером.

Вітер розносить водяний пил далеко навколо, тому підійти зовсім близько й залишитися сухим — ще те випробування.

Ще одна приємна особливість Женеви — маленькі жовті пасажирські кораблики Mouettes Genevoises, які курсують між берегами озера. Для туриста це маленька водна екскурсія, а для місцевих — звичайний громадський транспорт. На них можна перетнути частину озера, милуючись Женевою з води. Якщо у вас є транспортна картка, окремо платити за таку поїздку не потрібно.

Громадський транспорт — окрема тема. Трамваї, автобуси, поїзди — все пов’язане між собою. На табло бачиш, через скільки хвилин приїде транспорт, і дуже швидко звикаєш орієнтуватися саме за хвилинами.

Женевські трамваї чисті, доглянуті й комфортні. Вони постійно курсують містом, тому навіть туристу без автомобіля пересуватися досить легко.

Старе місто, де хочеться загубитися

Обов’язкове місце для прогулянки — Старе місто Женеви. Вузенькі вулички, кам’яні фасади, старовинні двері, маленькі площі, сходи, кав’ярні — тут зовсім інший ритм. Хочеться не поспішати, а просто ходити й роздивлятися деталі.

У старій частині особливо добре відчувається, наскільки дбайливо швейцарці ставляться до історичної забудови. Старе тут не означає занедбане. Навпаки, воно стає частиною сучасного життя.

Ще одна споруда, яка мене вразила, монумент Брансвіка. Це мавзолей герцога Карла II Брауншвейзького. Він помер у Женеві у XIX столітті й залишив місту значну частину свого статку за умови спорудження пам’ятника. Тому просто біля набережної з’явився розкішний неоготичний мавзолей, який радше нагадує маленький палац. До речі він там в похований.

Скільки коштує поїсти у Женеві

Ціни тут, мабуть, один із найбільших культурних шоків. Якщо знайдете звичайну каву за 4 євро, можна вважати, що вам пощастило. У Starbucks напій коштує від 7 євро залежно від розміру та виду.

Поїсти у кафе за 25 євро на людину – бюджетний варіант. У магазині звичайний багет коштує від 3 євро, один круасан 2 євро.

У Швейцарії я спробувала їх відомі місцеві сири. Мій суб’єктивний висновок: українські сири мені смакують набагато більше.

Черга за картками

Ще одна картина змусила зупинитися. Біля одного з магазинів ще до його відкриття стояла величезна черга, близько пів сотні людей. Стало цікаво, що тут продають такого, заради чого люди готові зранку чекати під зачиненими дверима.

Виявилося, це була черга за колекційними картками. Наскільки я зрозуміла, нова серія карток Pokémon, яка вийшла обмеженим тиражем. Для колекціонерів такі речі, мабуть, є справжньою подією.

Але я дивилася на них і думала про те, наскільки різними сьогодні можуть бути людські турботи залежно від того, у якій країні ти прокидаєшся вранці.

Не туристична Женева

Головна причина, через яку я опинилася у Женеві, це участь у 63-ій сесії Ради ООН з прав людини. Я приїхала сюди говорити про життя українців у війні, про цивільних українців, які перебувають у російському полоні, про жінок, які пройшли через тортури, про військових, про дітей.

Я говорила про журналістів «Кременчуцького Телеграфа». Бо робота журналіста під час війни — це не лише повідомляти новини. Це документувати те, що відбувається з людьми. Давати голос тим, кого можуть не почути. Зберігати історії, які одного дня стануть частиною великої історії цієї війни.

Я також говорила про своїх батьків, які досі залишаються на окупованій території і яких через російську агресію я не можу забрати, а також просто приїхати й обійняти.

Зустрічей за ці дні було багато. Розмов — теж. І кожна можливість нагадати про Україну, про окуповані території, про наслідки війни, важлива.

Пишаюся тим, що змогла нею скористатися.

Раніше ми публікували нотатки журналістки «Кременчуцького Телеграфа» з Нью-Йорка, та чим її здивував французький Марсель.

Джерело інформації: Телеграф