«Я вже давно не загадую на майбутнє»: ветеран Олег Сподін про мрії та те, чого насправді потребують люди після війни

Ветеран війни з ампутацією Олег Сподін з Горішніх Плавнів працює на гірничо-збагачувальному підприємстві, займається спортом, бере участь у змаганнях, пише грантові проєкти й намагається допомагати іншим ветеранам. Про це ветеран розповів «Кременчуцькому Телеграфу».

«Треба дожити до того часу»

На питання про мрії, Олег відповідає коротко: «Та як і всі — щоб закінчилася війна скоріше». Коли запитую, чим буде займатися, коли вона нарешті закінчиться, Олег на мить замислюється над запитанням.

Ой, треба дожити до того часу. Бо я вже давно не загадую на таке майбутнє. Воно в нас дуже непередбачуване. Дуже складно щось планувати.

До повномасштабного російського вторгнення Олег працював на гірничо-збагачувальному підприємстві в Горішніх Плавнях. Згодом пішов захищати Україну, воював на Донеччині та Харківщині. У лютому 2023 року отримав тяжке поранення, внаслідок якого втратив ногу.

Після лікування й реабілітації повернувся до роботи, почав активно займатися адаптивним спортом. Згодом досяг значних результатів у веслуванні на човнах «Дракон», зокрема виборов золоту медаль на чемпіонаті світу. А тепер ще й став автором власного грантового проєкту для ветеранів.

«Дякую своєму шефу, що він мене терпить»

Олег продовжує працювати на гірничо-збагачувальному підприємстві у відділі довгострокового планування. Іноді поєднувати основну роботу, спортивні тренування, змагання та громадську діяльність стає дедалі важче. Особливо останніми місяцями, коли він готував власний грантовий проєкт «Міць Дракона», домовлявся з партнерами, збирав команду та вирішував фінансово-організаційні питання.

Ситуація складна. Дякую своєму шефу, що він мене терпить, — усміхається Олег. — Останні декілька місяців, я не знаю, чи можна сказати, що від мене був великий коефіцієнт корисної дії на роботі. Тому що я весь був у думках про проєкт, його старт, купу всього.

Керівник, за словами Олега, розуміє ситуацію. Він сам займається веслуванням і знає, наскільки важливим є розвиток ветеранського спорту. Тому намагається підтримувати підлеглого.

Водночас чоловік визнає, що ситуація на підприємстві зараз непроста.

Ситуація на підприємстві бажає кращого. Але в такі часи живемо, як то кажуть.

Ветеранам потрібна не лише реабілітація, а й можливість спробувати щось нове

Окрема тема нашої розмови — повернення військових до цивільного життя. Сьогодні багато українських ветеранів мають тяжкі поранення, ампутації, складний психологічний стан. Не всім легко знайти своє місце після служби.

Запитую Олега, як можна допомогти таким людям. Відповідь Олега конкретна:

Долучати до спортивних змагань, заходів, до різних видів спорту. І це не обов’язково мають бути саме змагання.

Він переконаний, що людині потрібно дати можливість вибору. Не кожен ветеран готовий одразу тренуватися або брати участь у турнірах. Але можна прийти, подивитися, спробувати кілька дисциплін та знайти те, що справді сподобається.

На думку Олега, подібні заходи потрібно проводити в усіх громадах, а не лише у великих містах. І головну роль тут має відігравати місцева влада.

Як на мене, цим має міська влада займатися першочергово. У них є департамент спорту, який над цим має працювати.

Олег багато спілкується з ветеранами з різних областей України. Зустрічається з ними на спортивних змаганнях, обмінюється досвідом, дізнається про ініціативи, які вже працюють в інших громадах. Він наводить приклад міста Вараш на Рівненщині.

Там ветеран тільки повернувся, а міська влада йому каже: «Ми для тебе створюємо місце. Розвивай у нашому місті спорт».

За словами Олега, завдяки цьому людина отримує можливість займатися конкретною справою — організовувати заходи, залучати інших ветеранів та розвивати спортивний напрям. Такий підхід, на його думку, варто поширювати і в інших громадах. Адже ветеранський спорт потребує не лише ентузіазму окремих людей. Потрібні фахівці, організаційна підтримка, доступні приміщення, обладнання та системна робота.

Саме з цього може починатися ефективна місцева політика щодо підтримки ветеранів.

«У нас країна дуже неінклюзивна»

Однією з найболючіших проблем Олег називає безбар’єрність. На перший погляд, останніми роками в Україні дедалі частіше говорять про доступність громадських просторів, спортивних споруд та установ. Але на практиці люди з ампутаціями або ті, хто пересувається на кріслах колісних, досі стикаються з величезною кількістю перешкод.

На мою думку, першочергово потрібно звертати увагу на інклюзивність ветеранських хабів. Тому що в нас країна дуже неінклюзивна.

Олег пояснює, що нові будівлі вже частіше проєктують з урахуванням потреб маломобільних людей. Натомість старі споруди, які передають під ветеранські простори, часто потребують серйозної реконструкції.

От навіть наша база, там, де «Дракони», вона взагалі неінклюзивна. Мені з однією ампутацією ще нормально. Людині з ампутацією руки теж може бути нормально. А на кріслі колісному до нас поки ніхто не може дістатися.

Проблема не обмежується доступом до води. Необхідно облаштувати зручні входи, роздягальні, санітарні приміщення. Навіть для самого Олега, який пересувається на протезі, користування наявною вбиральнею викликає труднощі.

У нас звичайний біотуалет. Навіть для мене він неінклюзивний. Я заходжу й думаю: «Боже, тут так мало місця!» А як людям на протезах, а як людям на кріслах колісних?

На думку ветерана, це питання не можна залишати поза увагою. Адже якщо спортивна програма створена для людей із пораненнями, але частина з них фізично не може дістатися місця тренувань, її можливості залишаються обмеженими.

Цікаво, що спочатку Олег навіть розглядав можливість подати на грантовий конкурс саме проєкт із забезпечення безбар’єрності спортивної бази. Однак під час консультацій йому пояснили, що за це відповідає міська влада.

Але від ідеї створення безбар’єрного простору не відмовився. Навпаки, називає її однією зі своїх цілей на майбутнє.

Це в мене така мрія, така ідея на майбутній проєкт — знайти донорів, які змогли б профінансувати, щоб зробити базу безбар’єрною. Включно з вбиральнею, роздягальнею.

«Не падайте духом. Життя продовжується»

Наприкінці нашої розмови Олега звертається до ветеранів, які після поранення або повернення з фронту не знають, із чого почати нове життя.

Не падайте духом. Життя продовжується. Займайтеся спортом, долучайтеся до різних проєктів. Долучайтеся до проєкту «Міць Дракона». Беріть своїх дітей, дружин, чоловіків, якщо це дружини-ветеранки. Насправді ми всі гендерно рівні, тому беріть своїх коханих і приходьте до нас на тренування!

Для самого Олега попереду ще багато справ. Потрібно реалізувати чинний проєкт, зібрати ветеранську команду, провести тренування, підготувати звіти та продовжувати працювати.

Про далеке майбутнє, як сам зізнається, воліє не загадувати. Але це не заважає йому діяти сьогодні й власним прикладом показувати іншим, що повноцінне життя після ампутації можливе.

Раніше ми писали:

Ветеран із Горішніх Плавнів Олег Сподін знявся у кліпі Харфанга та «Хартії»

«О боже, я побачив Ісуса»: ветеран із ампутацією Олег Сподін знявся в проєкті фотографки Марти Сирко

Життя після ампутації: поранений ветеран війни Олег Сподін працює, кохає і мріє про майбутнє

Джерело інформації: Телеграф