«Голос тиші», «Масажний спецназ», Артем Півоваров: що дає сили дружині зниклого безвісти Олені Крюковій жити далі

Олена Крюкова з Донецької області. Вперше вона змушена була залишити дім у 2014-му році, коли почалася війна. Родина намагалася облаштуватися у Маріуполі, але згодом переїхала до Кременчука. Переїзд був непростим: нове місто, пошук роботи, адаптація дітей. Жінка влаштувалася працювати масажисткою та поступово будувала життя з нуля.

Разом із цим стикнулася і з упередженнями — їй прийшлося доводити, що люди з Донбасу такі ж українці, як і всі інші.

– Я часто чула питання «Ви ж з Донбасу?» і постійно відповідала, що там не всі сепаратисти, що серед мешканців Донбасу багато справжніх патріотів, які всім серцем люблять свою країну. Я була розчарована позицією деяких місцевих мешканців. Коли ми їхали в центральну Україну, я очікувала, що побачу тут багато справжніх українців, але коли мова заходила про війну на Донбасі, часто чула «не все так однозначно».

Тоді вона зрозуміла, що її короткочасна місія довести, що люди Донбасу – не дорівнює проросійські люди.

Найстрашніші події життя

Олена завжди дивилася у майбутнє з оптимізмом. Каже, за два роки життя налагодилося: влаштувалися, придбали власне житло, вона відкрила масажний кабінет, але 2022-й рік все змінив.

– Як і для всіх українців, нам 24 лютого принесло багато болю, страху. Проте тоді я ще не знала, що найстрашніше для мене – попереду.

Чоловік Олени одразу добровольцем пішов на війну. На жаль, 9 грудня 2023-го року він загинув на Харківщині, але досьогодні перебуває в статусі «зниклий безвісти».

Після цієї втрати перед жінкою постало питання — як жити далі.

– У кожного є вибір: впасти в розпач і «піти в мінуса» або знайти вихід через допомогу іншим, – каже вона.

Олена вибрала друге.

– Для мене моя війна закінчилась в той момент, коли не стало чоловіка, бо тільки тоді я усвідомила, скільки ми на собі тягнемо, скільки безсонних ночей проводимо в молитвах…І хоч фактично війна продовжується, після 9 грудня я більше не воюю на фронті. Але я відчула, що можу свою енергію любові спрямувати на підтримку тих, чиї рідні досі там.

Так зароджувалася громадська організація «Голос тиші»

Спочатку точково, потім все системніше, рідні зниклих безвісти військових зверталися до Олени з різними питаннями, за порадами й просто за підтримкою.

У кожного своя ситуація, але майже всі потребували простої людської підтримки, слів, які надихають й дають віру.

– На той час у військоматі працювала Любов Телятник, дуже світла й добра людина, яка спілкувалася з сім’ями, підказувала, що робити. Пам’ятаю, як було важливо цю допомогу отримати вчасно. Я зрозуміла, що такі люди повинні бути всюди, й відчула, що теж можу стати такою людиною.

Багатьом пані Олена «малювала» дорожню карту, багатьох вислуховувала, підтримувала словами й відчувала – це дає сили жити далі.

– Я зрозуміла, що стає набагато легше, коли ти комусь потрібен. Так я налаштовувала себе й налаштовувала інших. В мене виходило сказати людині ті важливі слова, які підбадьорювали й трохи заспокоювали. Людина у стресі часто не чує навіть найпростішого. Їй потрібно не лише пояснити, а просто бути поруч, — пояснює Олена.

З моменту створення ГО «Голос тиші» Олена Крюкова працювала одна. Зараз вже сформувалася команда, яка допомагає приймати людей та підтримувати їх у найважчі моменти.

Громадська організація веде активну діяльність у Кременчуці: вони спілкуються з представниками влади, координують дії сімей, проводять акції на підтримку зниклих безвісти й полонених.

«Про «Масажний спецназ» мені розповів Артем Півоваров»

Ще один важливий напрямок роботи Олени Крюкової – участь у волонтерській ініціативі «Масажний спецназ». Це поїздки на фронт у складі групи масажистів, які допомагають військовим відновлюватись фізично та психологічно.

Вони працюють максимально близько до лінії фронту – у Донецькій та Харківській областях.

– Для військових навіть один сеанс — це не просто полегшення болю, а й знак, що про них пам’ятають.

Про «Масажний спецназ» Олена дізналася випадково. Від Артема Півоварова. Разом із подругою після концерту відомого співака вони потрапили за лаштунки.

Масажистка передала співаку вітання від свого пацієнта-військового, який був прихильником Артема. Розповіла про його важке поранення й подякувала за те,що співак проводить концерти для хлопців у шпиталях – це підтримує військових.

Дізнавшись, що жінка робить масажі, Артем одразу познайомив її зі своїм концертним директором Сергієм Андрєєвим, який і організував ініціативу «Масажний спецназ».

– Я одразу «загорілася» ідеєю поїхати у складі «спецназу» до хлопців. Перша поїздка була на Куп’янський напрямок. В мене досі мурахи від спогадів. Я пам’ятаю цю поїздку, наче вона була вчора. Я перебувала там, де закінчилася місія мого чоловіка й де починалася моя. Розуміла, десь поруч знаходиться він, його тіло, але це була відстань, яку насправді неможливо подолати.

У складі «Масажного спецназу» – фахівці з різних куточків України. З нашого міста лише Олена Крюкова. На фронт вони виїжджають регулярно на різні напрямки. Якось були на Донеччині, в 100 км від рідного дому Олени.

– В мене мама знаходиться на окупованій території. Я дивилася в бік свого рідного міста й розуміла, що між нами прірва, яку не можливо подолати. Пізніше ми розмовляли на цю тему й обидві плакали від того, як близько, та як далеко одночасно ми були одна від одної.

«Не відкладайте життя на потім»

Олена багато працює з жінками, які чекають своїх чоловіків чи синів із фронту чи полону. І переконана: їхній біль недооцінюють: «Жінки теж проходять свою війну — з безсонними ночами, страхом та постійним очікуванням». Її головна порада – не відкладати життя.

– Жити треба сьогодні. Не «коли він повернеться», а зараз! Жити без огляду на інших, на сусідів, знайомих. Час очікування не швидкий. Це треба розуміти. Це може продовжуватися рік, два, п’ять…Тому сьогодні живіть по повній, бо ви маєте право сьогодні жити за двох!

Пані Олена також підкреслює важливість віри рідних в те, що військовий живий:

– Вони ж відчувають наші думки. Тому треба посилати тільки найкраще, не впадати у відчай, не дозволяти собі впасти в прірву, бо звідти можна вже не піднятися.

На жаль, в практиці громадської діячки є випадок, коли мама не дочекалася повернення сина. Разом з Оленою вони провели величезну роботу, знайшли підтвердження полону, але жінку підвело здоров’я.

– Вона померла в лютому. І тепер, коли син вийде, його не буде кому зустрічати…Це дуже боляче. Тому ми не маємо права опускати руки й зневірюватися.

Вона закликає дозволити собі радість, відпочинок, спілкування — все, що допомагає не зламатися.

«Перемога – це коли діти побачать живими своїх батьків»

Для Олени перемога — це не лише завершення війни. Вона мріє про часи, коли Україна буде працювати не на війну, а на розбудову.

– Оце буде Перемога. Коли всі дочекаються своїх рідних додому живими й здоровими – це теж перемога. Коли я й інші люди, в кого рідні заблоковані на окупованих територіях, зможуть обійнятися – і це перемога. Я дуже люблю Україну. І це не просто слова. Я серцем відчуваю цю любов. В мене було багато можливостей виїхати за кордон, але я залишаюся тут, бо саме тут я бачу своє життя.

Раніше ми писали, що у Кременчуці відбулася чергова акція-нагадування про полонених та зниклих безвісти

Ми розповідали про те, що кременчужанка Олена Крюкова створила організацію, яка допомагає родинам зниклих безвісти

Також писали про те, що у Кременчуці відбувся відкритий діалог з родинами зниклих безвісти військових 

Джерело інформації: Телеграф