Майже два роки вважався зниклим безвісти: у Кременчуці попрощалися із захисником Дмитром Корольовим

11 Вер 2026

11 вересня у Міському палаці культури Кременчука попрощалися із захисником України Дмитром Корольовим. Військовий загинув 24 жовтня 2024 року поблизу населеного пункту Новоіванівка Курської області РФ. До цього часу він вважався зниклим безвісти.

Дмитро Корольов народився 20 жовтня 1985 року у Кременчуці. Навчався у Кременчуцькій гімназії №22, закінчив ВПУ №2. Був розлучений, мав сина.

Служив у званні солдата на посаді старшого стрільця першого десантно-штурмового відділення першого десантно-штурмового взводу.

Як повідомив офіцер відділення цивільно-військового співробітництва Кременчуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки старший лейтенант Костянтин Тригуб, Дмитро загинув, виконуючи бойове завдання із захисту України, її свободи та незалежності.

У скорботі залишилися його мати Лариса Володимирівна, цивільна дружина Наталія Василівна та син Олег.

Провести захисника в останню путь прийшли рідні, друзі, знайомі та колишні колеги.

Тетяна знала Дмитра ще з дитинства — вони з родиною загиблого були сусідами. За її словами, він турбувався про матір, намагався заробляти гроші та допомагати їй.

Турбувався за матір, старався заробити гроші, допомагав їй. Доля в нього непроста, але він старався. Дуже, дуже погано, що такі люди гинуть, — сказала Тетяна.

Ще одна знайома загиблого, яка прийшла прощатися — Маргарита. Вона знала Дмитра близько восьми років. Він був хрещеним її доньки. Жінка згадує Дмитра як щиру та веселу людину.

Була дуже щира, весела людина. З гарної сторони тільки я його знаю і пам’ятаю. Нічого поганого про нього сказати не можу, — розповіла Маргарита.

За її словами, Дмитро жив у селі Деріївка на Кіровоградщині, де працював на рибній базі. Згодом працював охоронцем у барі, а потім пішов на війну.

Колишній колега Сергій також прийшов попрощатися із Дмитром. Чоловік розповів, що вони разом працювали на одному із підприємств у Кременчуці.

Ми працювали з ним, він у нас працював. Що я можу сказати? Дуже хороший хлопчик, — сказав Сергій.

Говорячи про загибель Дмитра, Сергій назвав його втрату непоправною.

Еліта, можна сказати, цвіт нації. Цвіт нації… — сказав чоловік.

За словами Сергія, після того, як Дмитро зник безвісти, рідним було важко повірити у його загибель.

Друг Дмитра, військовослужбовець Ігор, розповів, що втратив найближчу людину.

Я сьогодні втратив найкращого свого друга, — сказав Ігор.

За його словами, Дмитро дуже любив музику та мав чудове почуття гумору.

Я буду його пам’ятати все життя. Буду пам’ятати всі його «чудачества», весь його гумор, — сказав Ігор.

Він додав, що друзі продовжуватимуть згадувати Дмитра та його жарти.

Ми будемо з друзями все це повторювати… будемо до кінця життя його пам’ятати, — сказав військовий.

Після прощання у Міському палаці культури та панахиди у Свято-Миколаївському соборі Дмитра Корольова поховали на Свіштовському кладовищі — у меморіальному секторі почесних поховань захисників та захисниць України.