«Ми не педофіли, не збоченці! Ми звичайні люди, які люблять людей своєї статі»: полтавська лесбійка Катерина Тимофєєва
Катерині Тимофєєвій сорок років. Вона народилася і виросла у Полтаві, має технічну освіту, кандидатський ступінь, працює менеджеркою у політичній партії, займається громадською діяльністю, пише твори й відкрито говорить про права ЛГБТ-людей.
Сьогодні вона дозволяє собі бути собою, хоча ще кілька років тому це здавалося майже неможливим.
— Я просто втомилася брехати. Насамперед — собі. Я пройшла довгий шлях прийняття себе, внутрішню боротьбу, страх бути неприйнятою, складні сімейні стосунки та пошук кохання. Я подолала цей шлях, але і сьогодні розумію, що наше суспільство все ще не готове за словом «лесбійка» бачити живу людину.
«Щось у мені було інакше ще з дитинства»
Катерина каже, що завжди почувалася «звичайною людиною»: відповідальною, працьовитою, з почуттям гумору. Але ще змалку відчувала, що в її внутрішньому світі щось не вписується у звичні для суспільства рамки.
— Скільки себе пам’ятаю — був якийсь незвичний потяг до жіночої статі. Перші більш усвідомлені почуття прийшли в підлітковому віці: закоханість у дівчину, сексуальний потяг, емоційна близькість. Але разом із цим — сильне внутрішнє табу. Тоді ж було відчуття: це неправильно. Правильно — це чоловік і жінка. Інформації практично не було — інтернет тільки з’являвся, про ЛГБТ майже не говорили.
У сім’ї про її сексуальну орієнтацію не знали роками. Вона і сама собі забороняла думати про це.
Після травматичного досвіду дитинства, який сильно вплинув на її ставлення до себе та власного тіла, не дозволяла досліджувати свою сексуальність.
Маленькою дівчинкою Катерина випадково стала свідком сексуальних стосунків батьків, а пізніше, у 10 років, пережила перший сексуальний досвід із ровесником. Хлопець розповів про це всім навколишнім, а Катерина, отримавши важку психологічну травму, надовго замкнулася в собі.
Важливо зазначити: психологічні травми чи досвід насильства не «формують» сексуальну орієнтацію людини. Такі твердження є міфом, який давно спростований сучасною психологією та медициною. Проте травматичний досвід може впливати на сприйняття власного тіла, безпеки та близькості.
— Після пережитого я надовго «закрила» для себе тему сексуальності. Почала ніби ховатися. Сутулитися, не привертати до себе увагу. Ставала максимально асексуальною.
Через страх осуду звернутися до психолога не могла. Лише значно пізніше терапія допомогла поступово розібратися зі своїми почуттями та переживаннями.
«Після смерті мами я вперше запитала себе: хто я?»
Переломним для Катерини став 2019 рік. Після смерті матері вона переживала складний емоційний період. Поїхала до сестри у Францію, і саме ця поїздка багато змінила.
— Там люди дивляться насамперед на особистість. Ти можеш бути яким завгодно, і це не робить тебе гіршим. Сестра тоді сказала: «Приїжджай хоч із чоловіком, хоч із жінкою. Головне — будь щаслива».
Повернувшись додому, жінка вперше дозволила собі досліджувати власну сексуальність. Вона реєструвалася на сайтах знайомств, аналізувала свої почуття й відчуття, намагалася пізнати себе. І поступово зрозуміла, що її дійсно приваблюють жінки.
Катерина підкреслює, цей шлях не був простим. Були сумніви про бісексуальність, адже вона закохувалася і в чоловіків теж.
— Але згодом я зрозуміла, що в стосунках із жінками почуваюся по-справжньому живою та спокійною.
«Найважче — це постійно приховувати себе»
Катерина зізнається, що роками жила так, ніби розділена на дві частини. З одного боку — активна, освічена, успішна жінка. З іншого — людина, яка не дозволяє собі бути чесною, ні з собою, ні з близькими людьми.
— Це дуже виснажує — весь час контролювати себе. Думати, що сказати, як сказати, що приховати.
Вона описує свій камінг-аут [від англ. coming out of the closet «вийти з темряви/шафи» – це процес добровільного розкриття людиною своєї сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності] не як один момент, а як довгий процес.
Публічно про свою орієнтацію Катерина заявила вже після того, як знайшла однодумців у ГО «Альянс. Глобал», почала спілкуватися з ЛГБТ-спільнотою та відчула підтримку.
— Я зрозуміла, що не одна. І це було неймовірно важливо. Мене здивувала кількість людей, які поставилися до цього спокійно. Серед тих, хто мене підтримав, були письменниці, громадські діячки, політикині, бізнеследі.
Негатив теж був, переважно у соцмережах.«Навіщо це виставляти?», «Це не сім’я», писали в коментарях.
— Але це моя сторінка і моє життя! Тому я намагаюся не звертати уваги.
«Лесбійок часто не сприймають як людей — лише як сексуальний образ»
Одна з тем, про які Катерина говорить особливо болісно — сексуалізація лесбійок. Каже, багато людей одразу зводять усе до сексу.
— У голові вмикаються картинки з порно й все, ти перестаєш бути людиною. Саме через це суспільство часто не бачить у стосунках між жінками любові, турботи, відповідальності чи партнерства. Але для мене стосунки — це насамперед прийняття, підтримка, взаємна турбота.
Вона розповідає про свою партнерку тепло й спокійно. Каже, їм комфортно разом. Наразі їхні стосунки — на відстані: жінки живуть у різних містах: Катерина в Полтаві, її партнерка – у Києві. Вони їздять одна до одної у гості, зустрічаються.
Катерина з партнеркою, фото зФейсбук-сторінки Катерини Тимофєєвої
Попри відкритість, Катерина регулярно переживає осуд і напругу у публічному просторі. Каже, сім’ї було складно прийняти «цю правду». Батько Катерини дізнався про її орієнтацію випадково — під час сварки.
— Він постійно казав мені: «Ось хороший хлопець, чому ти не зустрічаєшся з ним?» І одного разу я просто сказала, що я — лесбійка. Реакція була болючою. Він порівняв це з психічною хворобою.
Згодом батько почав ставити інші питання й звинувачувати себе: «Може, я щось зробив не так? Може, це моя помилка?»
— А я весь час повторюю: я не стала такою через щось. Я така є! — підкреслює Катерина й розповідає, що мама її партнерки, вік якої 60+, сказала доньці, що їй байдуже, буде та з чоловіком чи з жінкою. Головне, щоб тебе любили й ти була щаслива!
— Рівень прийняття сильно залежить від середовища. Якщо у Києві люди частіше стикаються з різноманіттям і звикають до нього, то у Полтаві чи Кременчуці проявитися страшніше. У маленькому місті бути відкритою значно складніше. Наприклад, я не змогла б відкрито говорити про свою орієнтацію, коли працювала в університеті. Зацькували б.
Не менш їй болить нерівність у правах.
— Я не можу офіційно одружитися зі своєю коханою. В Україні одностатеві пари досі не мають права укладати шлюб чи реєстроване партнерство. Це означає відсутність багатьох базових прав: спадкування, доступу до інформації про стан здоров’я партнера чи партнерки, спільного майна, юридичного захисту. Навіть якщо є заповіт — все одно першими спадкоємцями будуть родичі, а не кохана людина.
Катерина підтримує ідею запровадження реєстрованих партнерств і каже, що це мінімум, який має бути.
«Ми не збоченці. Ми — люди»
Під час інтерв’ю Катерина неодноразово повертається до думки про дегуманізацію. Підкреслює, що ЛГБТ-людей у суспільстві часто сприймають не як особистостей, а як якийсь ярлик. При цьому сама жінка – різностороння особистість. Вона пише прозу, бере участь у літературних проєктах.
Знімалася у документальному фільмі «Суспільного» «Вакансія Людина» про працевлаштування ЛГБТ-людей.
До речі, її особиста історія тут теж нетипова: роботу вона знайшла вже після публічного камінг-ауту.
— Моє керівництво мене підтримало. І я дуже вдячна за це.
Невдовзі Катерина планує створити громадську організацію «Любов. Життя. Слово», ідея якої через мистецтво руйнувати стереотипи щодо жінок, ЛГБТ-людей та різноманіття загалом.
Вона вірить у Бога, хоча визнає, що ставлення релігійних спільнот до ЛГБТ часто буває болючим. Її партнерка зараз цікавиться буддизмом. Сама ж Катерина каже, для неї важливіше внутрішній спокій.
— Після камінг-ауту в мене ніби величезний тягар впав з плечей. Людям, які зараз намагаються зрозуміти себе, раджу не поспішати. Досліджуйте себе й світ. Не бійтеся ставити собі питання. Будьте собою! Бути собою — це найкрутіше, що може бути в житті. Це дає відчуття гармонії й щастя.
Батькам радить будувати довіру з дітьми. Давати їм відчуття, що їх люблять не за оцінки чи відповідність очікуванням, а просто за те, що вони є.
А для себе Катерина хоче мати прості речі. Жити разом із коханою, мати право на офіційні стосунки, не боятися проявляти почуття, бути видимою без страху.
— Ми не педофіли, не збоченці! Ми звичайні люди, які люблять людей своєї статі.
Нагадаємо, на нашому сайті також є розмова з ЛГБТ+ військовою та кременчуківкою, яка написала лесбійський роман.
Артем Коваленко
Джерело інформації: Телеграф