«Ми так тіло ніде і не знайшли». У Кременчуці встановили перший кенотаф на честь військового

«Кожного разу, поки був зв’язок, перші дні, у мене записував голосові телефон, всі розмови, до останнього дня, поки він був на зв’язку, я досі прослуховую, як він мені дзвонив, розповідав, що вони їли, що у нього було. Розповідав, що вони роблять, що виліз на 9-й поверх, поки не стріляють, щоб мені подзвонити і сказати, що в нього все добре», — каже мама загиблого воїна Ігоря Сіори

26 вересня на Свіштовському кладовищі встановили *кенотаф на честь полеглого матроса Ігоря Сіори. Це перший кенотаф у громаді на честь загиблого воїна. 

28-річний Ігор Сіора народився в селі Нова Знам’янка Кременчуцького району Полтавщини. Він служив у Збройних силах України, у складі Військово-морських сил, мав звання старшого матроса. Під час повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Маріуполя.

12 березня 2022 року Ігор загинув у бою. У нього залишилися батьки, старший брат, дружина та троє доньок.

— Я знав цього хлопця, як найкращого, наймужнішого побратима. Він завжди допомагав. На початку війни він не втік і взяв в руки автомат, залишився з нами і допомогав боронити місто від агресора, — розповідає побратим Ігоря Данило. 

Посестра Оксана каже, що чоловік «був гарним військовослужбовцем». 

— Він був дуже веселим і таким залишиться в пам’яті. Командир Ігоря, який повернуся нещодавно з полону, сказав, що Ігор був гідним, гарним військовим, — сказала жінка. 

Побратим Павло розповідає, що Ігор завжди підтримував військових у тяжкі моменти.

— Він завжди був сміливим, розумним, — розповідає чоловік. 

Контракт на службу Ігор підписав ще у 2016 році. Спочатку служив в Одесі, розповідає мама загиблого воїна Лариса Кравець. З 2018 року він вже перебував у Маріуполі.

— Коли вони у 18-му році проходили пролив і одне судно захватили (росіяни — ред.) в полон, а вони поливали гарячою водою струм. І так вони пройшли і базувалися в Маріуполі, — розповідає жінка.

Вона додає, що Ігор хотів бути офіцером, служити і жити в Маріуполі — назад до Кременчука він не планував повертатись.

— Коли він сказав, що додому не повернеться, і тоді, коли ми дізналися, що він загинув, ми об’їздили морги в Києві, в Дніпрі, здавали ДНК, і ніде нічого не знайшли. Ми думаємо, що трапилось так, як син сказав, що він не повернеться в Кременчук. Тільки дух його на небі десь там, не знаю. Але ми так тіло ніде і не знайшли. Побратими нам розповіли, як це все трапилось. Даня (побратим — ред.) взагалі був в останню хвилину до загибелі Ігоря з ним, — каже жінка.

У матроса була можливість виїхати з Маріуполя на початку повномасштабного вторгнення Росії. Командир тоді дав добро, бо у Ігоря була вагітна дружина і діти, розповідає Лариса. Втім військовий відмовився від цього.

— Я плакала, просила. Кожного разу, поки був зв’язок, перші дні, у мене записував голосові телефон, всі розмови, до останнього дня, поки він був на зв’язку, я досі прослуховую, як він мені дзвонив, розповідав, що вони їли, що у нього було. Розповідав, що вони роблять, що виліз на 9-й поверх, поки не стріляють, щоб мені подзвонити і сказати, що в нього все добре, — каже мама загиблого воїна. 

Ігор також займався творчістю — писав пісні, читав реп.

— Останні мені, дружині і мені, як мамі на день народження. Про себе і про брата. Але ж вони тоді були всі російською, бо всі розмовляли ми російською. Ми самі перейшли після загибелі Ігоря розмовляти українською.

Нагадаємо, раніше Лариса Кравець розповідала «Кременчуцькому Телеграфу», що у 2022 році його сім’я прийняла до себе дружину. Сам чоловік залишився на обороні Маріуполя.

— Дівчину ми прийняли у себе на другий день війни… син прохав зберегти його кохання з дитиною…і ми бережемо. У неї є тільки ми, вона сирота, ще й війна забрала в неї кохання і батька не народженої дитини, а в нас любимого молодшого синочка, — розповіла Лариса.

*Кенотаф — це символічна могила, у якій нема небіжчика

Джерело інформації: Телеграф