«Найважче – очі батьків»: історія 28-річного рятувальника Артура Найдьонова, який гасить пожежі під обстрілами

Майже половину свого життя Артур присвятив службі в ДСНС.

Як розповіли про рятувальника у ДСНС України, сьогодні Артур — один із тих, хто першим прибуває на місця прильотів у Харкові, рятує людей із задимлених пасток та несе в собі біль, про який неможливо забути.

24 лютого 2022 року він прокинувся від вибухів у своїй квартирі на 12-му поверсі. Отримавши сигнал «Збір», чоловік без вагань вирушив на службу. Разом із ним залишилися всі побратими — до єдиного.

За роки повномасштабної війни Артур бачив сотні зруйнованих будівель, але каже: каміння можна відбудувати, а людей — не повернути. Найболючіші спогади пов’язані не з вогнем, а з людським горем.

Рятувальник згадує виїзд до п’ятиповерхівки після ворожого удару. Батько дитини, що опинилася під завалами, щохвилини питав: «Дитина жива?». Артур уже знав страшну правду про загибель малечі, але тримав цей біль у собі, поки з чоловіком не почали працювати психологи. Такі моменти, зізнається він, закарбовуються в пам’яті назавжди.

У послужному списку Артура — надскладні операції:

• Тиждень безперервної боротьби з вогнем на нафтобазі, де розпечене паливо текло просто по снігу.
• Гасіння під обстрілами: коли доводилося ховатися від снарядів, а потім знову повертатися до вогню, щоб приборкати стихію.
• Порятунок із пастки: жінка, яку Артур вивів із задимленої будівлі, тепер святкує свій другий день народження завдяки йому.

«Мені достатньо одного “Дякую”», — каже рятувальник.

Вдома на Артура чекає головна мотивація — 6-місячний син. Понад усе батько мріє про прості, але зараз недоступні речі: щоб син пішов у дитячий садок очно, а не через екран монітора. Щоб вони всією родиною нарешті поїхали на море.

«Коли почую про перемогу — всім зателефоную і скажу: Ми вижили. Ми живемо», — підсумовує Артур.

Джерело інформації: агентство “Великий Київ”