Олександр Синягівський: слово, що залишилося з людьми

19 червня 2026 року пішов із життя Олександр Васильович Синягівський — журналіст, багаторічний редактор «Козельщинських вістей», член Національної спілки журналістів України.

Для Козельщини він був не лише газетярем і керівником редакції. Він належав до тих людей, які щоденною працею зберігають голос свого краю: записують людські долі, помічають важливе у буденному, повертають громаді її пам’ять.

Після нього залишилися газетні публікації, вдячність колег і читачів, а ще — приклад відданості слову, яке він обрав справою життя.

Останні два роки життя Олександр Васильович співпрацював з редакцією газети «Для дому і сім’ї» і «Кременчуцьким Телеграфом».

Олександр Васильович народився 5 червня 1951 року в селі Штомпелівці на Хорольщині. З дитинства запам’ятав вимогливість матері й першу вчительку Ольгу Григорівну. Особливо тепло згадував учительку української мови та літератури Ніну Терентіївну Бойко — саме вона допомогла йому відчути красу рідної мови та прищепила любов до книжки.

У родинній пам’яті важливе місце посідали прабабуся Марія Іванівна, бабуся Зіна Федорівна та тітка Віра Луківна. Їхня підтримка, книжки, які приносила тітка, і сама атмосфера поваги до освіти формували його ще змалку.

Після Хорольської середньої школи № 1 юнак, за порадою тітки, вступив до Полтавського кооперативного технікуму. Обрана спеціальність не стала його покликанням. Натомість дедалі сильніше вабила журналістика: під час навчання Олександр заходив до редакцій «Зорі Полтавщини» та «Комсомольця Полтавщини», знайомився з обласними журналістами, починав друкуватися.

Це був не випадковий інтерес, а поступове впізнавання власної дороги.

У 1972–1974 роках він служив у ракетних військах і дописував до військової газети. Після служби працював слюсарем-налагоджувальником Хорольського консервного заводу, але у вільний час продовжував писати до газет і готувався здобути фахову журналістську освіту.

Хорол, районна газета

Згодом вступив на факультет журналістики Київського державного університету. Серед викладачів, яких згадував із вдячністю, були декан Дмитро Прилюк і письменник Павло Автомонов.

Університет подарував йому не тільки професію, а й зустріч, яка визначила особисте життя. На факультеті він познайомився з Надією Сакун — майбутньою журналісткою і поетесою Надією Синягівською.

Олександр згадував, що їх поєднав полонез Огінського, який Надія виконувала в одній з аудиторій.

Вони відкривали для себе Київ, разом ходили до театрів і на творчі зустрічі. 30 жовтня 1980 року одружилися, а далі більш як три десятиліття були родиною журналістів — у житті й у роботі.

Подружжя працювало на Хорольщині, а 1987 року приїхало до Козельщини. Олександр Васильович очолив районну газету, Надія Антонівна стала кореспонденткою, згодом — завідувачкою відділу листів.

Разом із колективом вони прагнули робити видання цікавим, різнобічним і близьким до читача.

У редакції поважали позаштатних авторів: саме з легкої руки нового редактора їх називали «головними кореспондентами». За цим доброзичливим визначенням стояло важливе переконання Синягівського: районна газета живе тоді, коли в ній чути людей із сіл і селищ, їхні турботи, пам’ять і надії.

П’ятнадцять років Олександр Васильович керував «Козельщинськими вістями». Колеги згадували, що під його керівництвом працювати було легко. Він умів бачити в редакційній праці не конвеєр новин, а спільну відповідальність перед читачем. Газета тих років проходила крізь складні суспільні зміни, та її колектив тримався віри у важливість журналістської місії.

У 2002 році за станом здоров’я Олександр Синягівський вийшов на пенсію, однак від журналістики не відійшов: продовжував готувати матеріали для районної, обласної та всеукраїнської преси.

Його зацікавлення не обмежувалися редакційним кабінетом. Понад десять років він вів гурток настільного тенісу при Будинку дитячої та юнацької творчості. Його вихованці ставали призерами обласних змагань, а найкращі гуртківці разом із наставником їздили на відпочинок до Бердянська.

У цій роботі проявилася ще одна риса Олександра Васильовича — здатність підтримувати молодь не гучними настановами, а присутністю, дисципліною і спільною справою.

Особливою сторінкою його життя була Надія. Їх поєднували любов, журналістика, книжки й уважність до слова. Коли 17 вересня 2011 року Надія Антонівна пішла з життя, Олександр Васильович став берегти і впорядковувати пам’ять про неї.

У його спогадах оживали студентські роки, спільна робота, прогулянки Полтавщиною і Черкащиною, її поезія та невидима присутність у щоденному житті. Він писав, що часто бере до рук баян і грає полонез Огінського — мелодію, яка колись їх познайомила.

У тексті «Пам’ять серця» Олександр Синягівський говорив про десять років без Надії як про один день. Це свідчення не тільки подружньої любові, а й тієї внутрішньої вірності, з якою він ставився до людей і минулого.

Йому було важливо, щоб пам’ять не перетворювалася на формальність. Вона мала звучати у слові, у прочитаному вірші, у названому імені, у стежці, якою колись ходили разом. Завдяки його старанням образ Надії Синягівської — журналістки, поетеси, наставниці молодих авторів — залишився частиною культурної пам’яті Козельщини.

Олександр Васильович і сам став одним із літописців цього краю. Його біографія поєднала Хорольщину, Київ і Козельщину; заводський цех, університетську аудиторію, редакцію районної газети й дитячий спортивний гурток. Та в усіх цих просторах він робив, по суті, одну справу — допомагав людям відчути власну гідність і належність до громади.

Смерть Олександра Синягівського стала втратою для односельців, колег, вихованців і читачів. Але життя журналіста вимірюється не лише роками чи посадами. Воно продовжується у збережених газетних підшивках, у людях, яким дали слово, у молодих авторах, яких підтримали, у пам’яті про тих, кого любили.

Саме так залишається з нами Олександр Васильович — людина, для якої журналістика була покликанням, а вдячна пам’ять — щоденною працею серця.

Підготовлено за матеріалами біографічної публікації про Олександра Синягівського та збірки спогадів про Надію Синягівську.

Матеріали Олександра Синягівського:

А сад зростає! Мешканець Козельщини Дмитро Орел розповів про родинну справ

Про людей працьовитих з Козельщини, які манни Небесної не чекають…

Дитяча музична школа села Козельщина святкує 55-річний ювілей

У Козельщинській громаді вшанували пам’ять полеглих на війні захисників

Життєвий шлях: Сергій Коломієць із Козельщини прагне до нових вершин

Чи створять у Мануйлівці садибу-музей Григора Тютюнника

Переселенка з Херсонщини презентувала збірку поезій «Вічноживі»

Джерело інформації: Телеграф