«Ми йдемо сюди, як додому»: кременчуцька «Берегиня» об’єднала жінок, для яких українська пісня стала долею

За 40 років існування кременчуцький народний хор української пісні «Берегиня» пережив зміну епох, економічні кризи, пандемію та війну. Змінювалися учасники, концертні майданчики, репертуар, але незмінним залишалася любов до української пісні. І сьогодні вони продовжують дарувати свою творчість кременчуківцям.

«Кременчуцький Телеграф» відвідав репетицію колективу й поспілкувався з його учасницями.

Від заводського Будинку культури — до народного визнання

Історія «Берегині» розпочалася у Палаці культури «Кредмаш», де в 1991 році Ганна Литвиненко створила колектив української народної пісні. Його першими учасницями стали працівниці підприємства, жінки, які любили співати й хотіли зберігати українські пісенні традиції.

За роки існування «Берегиня» стала добре відомою у Кременчуці й за його межами. Колектив виступав на підприємствах, у селах Полтавщини, брав участь у міських концертах і фестивалях. У травні 1997 року йому надали почесне звання «Народний».

Особливість «Берегині» полягає в тому, що її виступи — це не просто виконання пісень. Це невеличкі театралізовані історії, у яких є місце і гумору, і драмі, і щирим людським почуттям.

У нас специфіка колективу була така: ми не стільки як хор виступали, а як театр пісні. Тому кожна наша пісня, як маленька вистава, — розповідає незмінна керівниця колективу Ганна Литвиненко.

Ганна Литвиненко, керівниця колективу

За її словами, серед особливо яскравих артисток завжди були Наталя Саннікова та Ірина Бощенко. Згадує керівниця й солістів-чоловіків, які в різні роки виступали разом із жінками.

Солістом був у нас покійний нині скрипаль, Юра Рогов. Зараз це Юра Бацула, працівник «Турботи», — розповідає вона.

А ще згадує, як на виступи хору приходили заводчани.

Наші виступи завжди любили кредмашівці, бо хор був створений на базі Будинку культури заводу. Коли проходили концерти, ті люди, які приходили на перший концерт, залишалися й на другий, щоб ще раз подивитися виступ «Берегині».

Сьогодні репертуар колективу налічує понад 300 творів. Це українські народні, історичні, козацькі, обрядові, ліричні та жартівливі пісні. Є й сучасні композиції, зокрема патріотичні, які особливо гостро звучать під час повномасштабної війни.

На жодному концерті репертуар не повторюється, завжди різний. У репертуарі понад 300 пісень. Це ліричні, жартівливих дуже багато, козацькі. Ну, і війна внесла свої корективи, співаємо патріотичні, — розповідає Ганна Литвиненко.

Керівниця не лише навчає учасниць співати, а й сама пише музику та слова до пісень.

Саме авторські твори Ганни Андріївни посідають особливе місце у творчості колективу. Однією з улюблених пісень хористок є «Материнська хата», перша пісня, написана керівницею.  А серед актуальних сьогодні творів, які називає сама Ганна Литвиненко, пісня «Проклята війна».

Колись пісні «Берегині» переважно розповідали про любов, родину, козацьку славу, народні звичаї. Тепер у них дедалі частіше звучать біль за Україну, переживання за захисників і надія на перемогу.

І хоча змінюються часи, українська пісня залишається тією ниткою, яка пов’язує покоління.

«Перебудова і війна внесли свої корективи»

За десятиліття існування колектив пережив чимало змін. Свого часу в ньому співали десятки людей. Нині склад значно менший, але бажання виходити на сцену й дарувати пісню не зникло.

Було колись 34 особи. Перебудова і війна внесли свої корективи. На сьогодні в нас 15 осіб, жінки в основному, — розповідає керівниця.

За кожним таким скороченням — свої життєві історії. Хтось пішов із колективу через вік чи стан здоров’я, хтось змінив місце проживання, а комусь довелося покинути рідне місто через війну.

Але ті, хто залишився, продовжують приходити на репетиції. Бо тут вони знаходять не лише можливість співати, а й підтримку, спілкування та відчуття потрібності.

Особливо важливим це стало останніми роками, коли тривоги й переживання стали невід’ємною частиною повсякденного життя українців.

Ганна Андріївна переконана, саме зараз людям потрібно не замикатися у своїх домівках, а знаходити сили жити, спілкуватися й займатися тим, що приносить задоволення:

Я запрошую всіх охочих. Не сидить дома, приходьте. Життя сумне зараз, а пісня допомагає.

«Ми йдемо сюди, як додому. Ми, як одна сім’я»

Для Марії Власенко «Берегиня» вже понад два десятиліття є невіддільною частиною життя. До колективу вона прийшла у 2004 році.

Марія Власенко, учасниця колективу

На запитання, чому стільки років залишається в хорі, жінка відповідає без вагань:

Чому ми приходимо? Тому що це наше життя! Ми дуже любимо пісню, дуже любимо свого керівника. Вона нам багато дала, багато пісень, багато чого навчила нас. І ми сюди ходимо з натхненням, з радістю. Ідемо як додому. Ми, як одна сім’я.

Мабуть, це і є секрет довголіття «Берегині», адже творчий колектив може існувати десятиліттями лише тоді, коли людей об’єднує щось більше, ніж спільне захоплення.

Тут не просто розучують пісні. Тут діляться новинами, переживають одне за одного, підтримують у складні моменти, радіють зустрічам і разом виходять на сцену, щоб заспівати не лише голосом, а й серцем.

«Я все життя мріяла співати, але…»

У «Берегині» є й учасниці, які долучилися до колективу зовсім недавно.

Наталія Маєвська називає себе «наймолодшою за стажем». Вона співає в хорі близько півтора року, але вже почувається його частиною.

Наталія Маєвська, учасниця колективу

Мене сюди привело бажання співати. Я мріяла все життя співати, але весь час щось заважало. Робота, родина, домашні справи… Одного дня я потрапила на концерт «Берегині»,вийшла дуже схвильована. Підійшла до керівника, спитала: «Чи можна до вас прийти, спробувати поспівати?». Мені сказали, що можна. Ну от прийшла, і уже півтора року співаю, — усміхається жінка.

Звучить українська пісня

«Берегиня» залишається активною учасницею культурного життя Кременчука. У березні 2026 року колектив виступив у Кременчуцькому краєзнавчому музеї з програмою, присвяченою Тарасу Шевченку. Тоді 17 виконавців подарували слухачам десять пісень на слова Кобзаря, серед яких «Думи мої», «Було колись — в Україні», «Сидить батько кінець стола» та «Ой, піду я в сад зелений».

Особливою подією стало погашення пам’ятних конвертів, присвячених річниці колективу.

У травні хор знову виступав біля краєзнавчого музею просто неба, до Дня матері. Для кременчуківців звучали «Материнська доля», «Відлетіли лелеки» та інші пісні, присвячені матерям. Слухачами стали не лише постійні прихильники хору, а й випадкові перехожі.

У серпні «Берегиня» долучилася до кременчуцької музичної толоки «Співаниця», яка відбулася біля краєзнавчого музею з нагоди Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України.

Сьогодні колектив залишається відкритим для нових учасників. Ганна Литвиненко запрошує долучатися всіх, хто любить українську пісню та хоче спробувати свої сили у співі.

«Берегиня» — це не просто назва хору. Це люди, які бережуть традиції, пам’ять, українське слово та пісню, що передається від покоління до покоління. Бо доки звучить українська пісня, доти живе й пам’ять народу.

Джерело інформації: Телеграф