«Поїхали на море, а мене на пасіку тягне»: Микола Гречаний про справу свого життя

Микола Гречаний — пасічник у кількох поколіннях. Сьогодні він утримує близько сотні бджолиних сімей, кочує з пасікою за десятки кілометрів від Кременчука та виготовляє питні меди.

Пан Микола показав «Кременчуцькому Телеграфу» свою пасіку й розповів, що бджільництво — це справа його життя, яку він любить всім серцем.

Я пасічник від діда-прадіда. Бджолами займаюся, скільки себе пам’ятаю.

Ще малим Микола бігав слідом за батьком на пасіку й допомагав йому. А у 15 років уже отримував цілком дорослі завдання.

Коли батько був зайнятий іншою роботою, ми з однокласником самостійно качали мед. Так воно й пішло.

Залишив роботу й пішов на пасіку

Після школи Микола навчався у Харкові, а трудову діяльність розпочав у Кременчуці — у тодішньому 19-му профтехучилищі. Проте швидко зрозумів, що це не його справа. Після служби в армії пішов працювати пасічником у село Піщане, а з часом викупив пасіку й уже самостійно продовжив родинну справу.

Нині господарство Миколи Гречаного налічує до сотні бджолиних сімей. Щоб впоратися з таким господарством, треба багато часу — чоловік згадує слова, які колись чув від батька:

Пасічник мусить працювати зимою і літом, вдень і вночі.

Погода останніми роками додає пасічникам клопоту. Цьогоріч навесні були заморозки, прохолода й дощі. Першим медоносом, до якого вивезли бджіл, став ріпак. Однак результат розчарував.

Практично з ріпаку ми меду не накачали. Було прохолодно, йшли дощі. Після ріпаку пасіку перевезли на акацію — на межу Кіровоградської та Дніпропетровської областей, у район Куцеволівки та Мишуриного Рогу. Це перевірене роками місце неподалік Дніпра. І хоча там теж дощило, акація спрацювала значно краще.

Де сім’ї були нормальні, мед принесли. Акацією ми, можна сказати, задоволені.

Наразі навколо пасіки — величезні площі соняшнику. Бджілки працюють, без відпочинку.

Соняшником ми теж задоволені. Нині сезон уже добігає кінця: залишилося відкачати мед із кількох останніх сімей, а буду бджіл до зимівлі готувати.

Зібрати мед — далеко не вся робота. Бджолині сім’ї потрібно постійно контролювати й захищати від хвороб та паразитів. Один із найнебезпечніших — кліщ вароа.

Самка паразита потрапляє до комірки з розплодом і відкладає там яйця. Кліщі розвиваються разом із молодою бджолою та живляться нею. У результаті комаха може вийти з комірки ослабленою і нездатною нормально працювати.

Для боротьби з паразитом пасічники використовують спеціальні препарати та смужки. Проте, за словами Миколи, проблема буває і в їхній якості. Він пригадує випадок кількарічної давнини, коли після використання одного з препаратів частина бджіл загинула.

Тож підготовка до зимівлі — відповідальний період. Від здоров’я сім’ї восени залежить, чи переживе вона холодні місяці та якою вийде навесні.

Поки спілкуємось, пан Микола показує сам процес відкачування.

Спочатку з рамок знімають прополіс, потім розпечатують воскові кришечки, якими бджоли закривають заповнені медом комірки. Ці кришечки називаються забрусом.

У забрусі багато корисного залишається. Це дуже цінний продукт.

Розпечатані рамки встановлюють у радіальну медогонку, розраховану на 32 рамки. Вона працює за принципом центрифуги: мед вилітає з комірок на стінки, стікає вниз, а потім його зливають через кран. Один цикл займає близько 20 хвилин.

На пасіці є й спеціальний верстат для розпечатування рамок, хоча цього разу працюють вручну — пасічною вилкою.

На питання, який мед найкорисніший, пан Микола відповідає одразу:

Мед весь корисний. Некорисного меду немає.

Водночас одним із найкращих для нашої частини України він називає мед із білої акації. І не погоджується з твердженнями, що чистого акацієвого меду нібито не буває.

У місцях, куди пасічник вивозить вулики на акацію, під час її цвітіння практично немає інших потужних медоносів. Соняшник у цей час ще не цвіте, тож бджоли активно працюють саме на акації.

Від батька до сина

Бджільництво для родини Гречаних — не просто професія, а сімейна історія.

Дід Миколи був мобілізований у 1941 році й із війни не повернувся. Батька, Михайла Івановича Гречаного, призвали того ж року. У 1943-му він дістав надзвичайно тяжкого поранення під час боїв на Курській дузі.

Микола розповідає родинну історію: пораненого батька німецький солдат ударив багнетом, однак лезо пройшло повз серце, і він вижив.

Після лікування в шпиталі чоловікові радили працювати садівником або пасічником — спокійна робота з природою мала допомогти після пережитого на фронті. Він обрав бджіл, закінчив школу бджолярів на відмінно й все подальше життя присвятив пасіці.

Тепер традицію продовжує вже наступне покоління: син Миколи також здобув освіту, пов’язану з бджільництвом.

Місце відновлення

Сьогодні, коли з війни повертаються українські військові, досвід роботи з бджолами, на думку пасічника, міг би стати одним зі способів відновлення для тих, кому така справа до душі.

Щоправда, організувати це на його пасіці непросто. Вона кочова: залежно від сезону вулики можуть стояти за десятки кілометрів від Кременчука.

Проте для оздоровлення пан Микола облаштував спеціальне місце для сну над вуликами. Під лежаком розташовані вісім бджолиних сімей — по чотири з кожного боку. Бджоляр переконаний, що гул, вібрація та запахи вулика допомагають розслабитися, відновитися.

Зазвичай прокидаюся о четвертій-п’ятій ранку, а коли сплю над вуликами, можу проспати до восьмої чи дев’ятої.

Питні меди принесли золото

Ще один напрям, яким займається родина, питні меди. Уперше на профільний конкурс Микола поїхав у 2012 році й одразу посів друге місце. Після цього вирішив займатися напоєм серйозніше.

До 2019 року питні меди пасічника регулярно отримували другі й треті місця. У 2019-му він здобув одну золоту медаль, а у 2020 році — вже дві.

Потім проведенню конкурсів завадили пандемія COVID-19, а згодом — повномасштабна війна. Але разом із дружиною продовжують виготовлення питного меду.

У нас є кілька видів питних медів. Дуже смачні!

Пасічник не приховує загального принципу виготовлення напою. Використовує натуральний сік, якісну воду та мед. Початкова цукристість сусла має становити приблизно 27–29%. Після додавання дріжджів починається бродіння. Активна його фаза триває близько місяця. Потім напій знімають з осаду й залишають дозрівати.

Доброму медовому вину має бути хоча б рік. Після року вже можна сказати, що це нормальний напій.

Міцність такого питного меду становить приблизно 12–14%.

Микола Гречаний всім серцем любить пасіку й навіть не уявляє свого життя без бджіл. Каже, колись із дружиною їздив відпочивати на море, але відпочинку не виходило — думками постійно повертався до бджіл.

Це справа мого життя. Я на пасіці і працюю, і відпочиваю, і відновлююся.

Раніше ми писали про переселенку з Бахмута з чотирма дітьми, яка відкрила власний бізнес. А також про підприємство на Кременчуччині, яке виготовляє до 80 тонн меду за сезон та вирощує маток бджіл.

Джерело інформації: Телеграф