Знати більше, ніж вимагає професія: як бажання постійно вчитися допомагає зростати навіть тим, хто вже знайшов справу до душі
У 23 роки Анна Кіктенко вже працює зі складними металевими конструкціями, збирає обладнання для харчових виробництв на «Л-Транссервіс» і продовжує вчитися новому. Коли запитують, навіщо їй ще одна професія, відповідає просто: «Мені треба, щоб я більше знала».
Одне з її нинішніх завдань — складання чотириметрової металевої ємності, де кожну деталь потрібно підігнати з ювелірною точністю. Для когось це складне виробництво, а для Анни — улюблена справа, у якій вона хоче розбиратися дедалі глибше.
Саме прагнення постійно розвиватися привело її до проєкту «Від навчання до працевлаштування: професійне навчання для жінок та інших цільових груп», який реалізувала Національна установа розвитку в межах Мультидонорської ініціативи Skills4Recovery. За час реалізації проєкту професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації пройшли 916 учасників, а 842 із них успішно завершили навчання — це майже 92% усіх учасників.
Від гаража — до виробництва
Любов до металу в Анни з’явилася задовго до першої роботи. Вона згадує, що ще в дитинстві любила проводити час у гаражі, розглядати різні металеві деталі, щось лагодити й майструвати. Тож коли настав час обирати професію, рідні не здивувалися її рішенню. «Мама казала: якщо душа і серце лежить — іди».
Після навчання Анна почала працювати зварювальницею, але швидко зрозуміла: їй недостатньо знати лише свою ділянку роботи. «Мені подобається щось нове пробувати, розвиватися, далі йти». Саме тому вона вирішила освоїти ще й професію слюсарки механоскладальних робіт.
Навчання проходило без відриву від роботи. Теоретичні матеріали Анна отримувала онлайн, читала їх вечорами, робила конспекти, а вже наступного дня застосовувала знання у цеху. «Для мене найлегше — це не теорія, а практика, вона більше дає знань».
Під час навчання вона дізналася більше про роботу з нержавіючою сталлю, навчилася краще читати креслення та відкрила для себе нові технології: «Я здивувалася, що тут креслення європейські, не радянські. Тут навіть нові види зварювання побачила — це аргон і лазер».
Саме можливість одразу застосовувати нові знання на виробництві Анна називає найбільшою перевагою такого навчання.
Робота, яку любиш
У цеху завжди людно. Тут можуть працювати під музику, жартувати між собою, допомагати один одному зі складними деталями: «Буває, мою музику слухають, буває слюсар свою включає. І ми під музику працюємо, на позитиві».
Можливо, саме тому Анна говорить про роботу без пафосу, але з очевидною любов’ю. Їй подобається бачити результат своєї праці й розуміти, що обладнання, яке вони виготовляють, працюватиме на підприємствах, де виробляють соки, цукерки, зефір та інші продукти. «Мені приємно відчувати, що моя робота корисна і комусь користь приносить».
Наступна ціль дівчини — поїхати у відрядження, щоб побачити, як обладнання, яке вона допомагає виготовляти, монтують і запускають безпосередньо на підприємствах.
«На майбутнє я планую кілька разів з’їздити у відрядження, подивитися, як обладнання складається». А в перспективі не виключає й власної справи — хотіла б поєднати зварювання, слюсарну справу та ковальство.
Дивіться історію Анни за посиланням: https://youtu.be/e_KliklDnhI?si=YAeL-6Df8KdvLkkC
Більше про результати проєкту: https://surli.cc/oudsbi
Джерело інформації: Телеграф